Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Рік диявол: «А коли чоловік согрішить, мої діла творячи і помисли злі, що йому буде?»

Рік Ісус Христос: «Послухай мене, дияволе, запевне осуджу його і віддам його вогневи вічному. А якщо покаються, подорожніх в дім приведуть, убогих наділять, нагих одягнуть, голодних нагодують, алчущих і спраглих напоять, мертвих до гробу відпровадять, піст і милостиню сотворять, до церкви святої часто ходять, на молитви дають, то добрую смерть пошлю на такую душу. І дам його душу архангелови Михаїлови, і поведе його душу до пресвітлого раю. Послухай мене, дияволе: а якщо чоловік не покається і буде грішити, і не буде добрії діла творити, але злі, то пошлю на тих людей наглую смерть і передам душі їх лютим ангелам в огень вічний».

Потім вийшов Господь наш Ісус Христос на гору високую із апостолами своїми. І з гори побачив Ісус Христос великую кількість бісів, яких був зібрав Сатанаїл – слуг своїх тьмою тьмущою. Бо рік Сатанаїл слугам своїм: «Кріпіться, діти мої, бо Ісус Христос, великий неприятель наш, прийшов тут. А коли ми його погубимо, то наша велика честь і слава буде, бо коли я хотів собі престол будувати і рівним йому бути, тоді він мене зопхнув із високости небесної, що я його не слухав і слуги мої. Отож, слуги мої вірнії, ідіть же ви наперед, а я за вами слідом піду».

Тут пішли дияволи з великим військом на Ісуса Христа, аж апостоли вжахнулися, видячи військо диявольське. Тоді ступили дияволи один ступінь на гору, а Петро-апостол побачив їх і відбіг від Христа на одну версту.

Рік Ісус Христос: «Петре, чому утікаєш? Вернися назад, не бійся!»

Повернувся апостол Петро і став позаду Христа, дивлячись через його святі плечі.

Рік Ісус Христос ученикам своїм: «Хто зверг Сатану з небес?»

Рік святий Іоанн Богослов: «Ти, Господи, і Отець Твій небесний».

І тут повелів Ісус Христос облакам небесним ухопити диявола і віднести його стрімголов попід облаки, і слуг його розігнати. І рекли дияволу слуги його: «Уже і ми відтіль підімо у глибину підземну, уже бо і князя нашого підвісив Ісус Христос на облаках».

Увидів тут диявол, що не може нічого порадити, і випустив голос свій: «Помилуй мя! Не погуби мене до кінця! Пусти мя на землю! Якщо хто буде з людей вірним тобі, не буду спокушати їх до кінця, але всі люди обернуться до тебе».

Господь же повелів облакам пустити диявола. І упав диявол на землю, і убився, і лежав на землі чотири години. І наповнив уста свої піною і отрутою злою і почав хрипіти вельми, ніби здихати.

Рік Ісус Христос: «Що помишляєш, дияволе? Якщо я на тебе плюну, то ще тобі гірш буде, сила бо моя і дух мій святий є».

Рік диявол, з великим болем зітхнувши: «Якби я знав, де ти ся родив, пішов би-м на місце теє і посрамив матір твою».

Рік Ісус Христос: «Хто може над терням смокви збирати, а на сході пшеницю жати?»

Тоє слухав диявол і не міг того відгадати.

Повелів Господь землі розступитися на триста сажнів у глибину. І розступилася земля, і подивився диявол на Христа і питає: «Як тая глибина глибока? На скільки сажнів?»

Рік Ісус Христос: «Чуй, Сатано! Якщо чоловік буде мати тридцять літ і візьме камінь і зо всієї сили уверже в тую глибину, то той камінь буде летіти три роки, поки долетить на дно. То і там, дияволе, я тебе знайду по розп'ятті і воскресенії моїм, і повелю зв'язати тя моцно путами залізними, котрих ніхто не може розв'язати, і погублю тебе до кінця. І дам тобі в останнії літа царствувати: першого літа твого царствія вродить багато жита, пшениці і вина, а на другі два літа не буде ні стебла жита, пшениці і вина по всій землі».

Рік диявол: «А потім що буде?»

Рік Ісус Христос: «Мої небеса пожруть землю, і висохне море, як камінь, і перегорить земля, і воскреснуть люди із мертвих, і осуджу всі племена земні, і тебе, Сатано, осуджу, і всякого чоловіка, що творить діла твої злі». Тоді буде вам мука вічная, а мені буде слава і честь на віки і поклоніння».

Потім пхнув Господь диявола ногою своєю в пропасть ту.

По воскресенїї Господь наш Ісус Христос, увійшовши в ту глибину підземную, спіймав диявола і зв'язав міцно мотузом залізним, якого ніхто не може розв'язати до судного дня. А котрі там були в пеклі підземнім, починаючи від Адама аж до воскресенія Христового, всіх Ісус Христос звільнив і випровадив, котрого перемога, слава єсть по всьому світі народу християнському. Його перемогу славимо, Господа нашого Ісуса Христа в Тройці святій єдиного Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і повсякчас, і во віки віків.

Триста літ як одна година

(З Сокольського рукопису XVIII ст.)

Був один законник в якомусь монастирі, котрий, зачувши такі слова «тисяча літ перед очима Твоїми, Господи, як день вчорашній, що проминув», дивувався вельми, як таке можливе. А був він святим і побожним чоловіком. Якось, після утрені вийшовши з церкви і над тими словами роздумуючи, вийшов за монастир до гаю великого монастирського і побачив пташка вельми хорошого, красно і соло перед ним співаючого; а не могучи его солодкого співаня насититися, що далі, то ближче до него приступував. Пташок теж щораз то одлетит, то прилетит до него, вдячне співаючи і тим своїм красним співанєм задержав того законника в тій пущі през триста літ. А він од солодкости співаня ані їсти, ані пити, ані спати і жадної речи не потребував. Потом пташок одлетів і того законника зоставив.

Законник, пришедши к собі, згадав, же час уже іти до церкви на службу Божую, і прийшов до воріт монастирських, колатаючи, жеби ему отворено, розуміючи, же по утрені з монастира вийшов. Воротний, учувши колатанє, прийшов і питав его, хто би то був, одкіль прийшов і чого потребував. Він одповідав:

– Я єстем сего монастира законник (і сказав ему ім'я своє), по утрені вийшов-єм на час з монастира.

Воротний, его не познавши, розумів, що то якийсь безумний, і не пустив єго. Законник питав о іменах братії ігумена і инших, коториї за часу єго були, і дивовався, що той єго не пускав. Але воротний жадного з тих імен не знав, бо уже перед трема сти літ померли були. Просив